«Повторю свої слова: я хотіла б низько вклонитися українцям та українкам, жорстоко атакованим московським режимом, і хоча немає слів для такого варварства, хочу висловити свою — нашу — солідарність, підтримку та додати наснаги. Напад на вільну Україну для мене – це напад на Європу», — написала вона.
Ольга Токарчук (1962) — польська письменниця українського походження, есеїстка, громадська діячка, психологиня, сценаристка Нобелівська лауреатка 2018 року, лауреатка Букерівської премії. Її книжки переклали більше ніж сорока мовами, деякі твори екранізовані та інсценізовані польськими театрами.Найславетніший роман Ольги Токарчук, за який письменниця у 2018 році здобула міжнародну Букерівську премію та Нобелівську премію з літератури, на перший погляд не цілком відповідає класичним уявленням про роман. У нього незвичайна композиція — здається, це ковдра чи докладна карта невідомого зоряного неба.Це багатошаровий, багатосюжетний роман із колективним героєм: нелінійна структура книги складається з кількох новел та невеликих повістей, нотаток «на полях», підслуханих розмов, снів, листів, цікавих фактів. Однак всі деталі майстерно підігнані одна до одної, і ближче до фіналу починаєш бачити, майже фізично відчувати, що всі ці історії тісно переплетені між собою, утворюючи химерний візерунок, стрункості якого можуть позаздрити кристали сніжинки.Герої Токарчук могли б зробити девізом відомі слова філософа Григорія Сковороди: «Світ ловив мене, але не впіймав».
Протягом цього досить об’ємного роману кілька разів звучить фраза: «Метою паломництва є інший паломник». Жодна випадкова зустріч у дорозі на перевірку не буває випадковою, оскільки допомагає нам через незбагненне Іншого побачити нескінченність власного «я».